Дифтерія – гостре інфекційне захворювання!

Друк
PDF

дифтерія18.jpg«Протидійте хворобі спочатку - пізно думати про ліки, коли вона вкорінилася від тривалого зволікання»

Публій Овідій Назон.

Дифтерія – (лат. - diphtheria) – гостре інфекційне захворювання, що викликається токсигенними штамами дифтерійної палички (Corynebacterium diphtheriae).

Згадки про цю інфекцію зустрічаються ще в працях лікарів І – ІІ ст. н.е., які описували хворобу під назвою «смертельна виразка глотки», «задушлива хвороба», «зашморг задушеного». До ХVII ст. ця недуга мала назву сирійської хвороби, А. Труссо в ХІХ ст. запропонував термін «дифтерія», що зберігся до наших днів. Дифтерійна коринебактерія, що продукує екзотоксин, який і зумовлює тяжкість захворювання, відкрита Клебсом і Леффлером в 1883 - 1884 роках.

Природним середовищем для дифтерійної палички є людський організм. У зовнішньому середовищі інфекційний збудник зберігає життєздатність протягом різних термінів: у дифтерійній плівці, крапельках слини, на іграшках, дверних ручках до 15 днів, у воді та молоці до 6 – 20 днів; при температурі 60°С гинуть через 10 хв., при кип’ятінні - через 1 хв., у 10% розчині пероксиду водню – через 3 хв.; чутливі до дії дезінфікуючих засобів та багатьох антибіотиків.

Джерелом збудника інфекції є людина, у якої вона виявляється в різнихформах - від важких токсичних до стертих і бактеріоносійства.

Інкубаційний період складає, як правило 2 – 5 днів, можливе його подовження максимум до 10 днів. Хвора людина заразна весь період захворювання.

Передача інфекції в переважній більшості випадків відбувається повітряно-крапельним шляхом (під час дихання, розмови), рідше - через предмети (іграшки, білизна) і продукти харчування (молоко). При дифтерії шкіри, статевих органів, очей зараження відбувається шляхом занесення збудника руками, водою, предметами побуту.

Клінічний перебіг дифтерії у нещеплених людей відрізняється великою кількістю різноманітних форм хвороби. Вони різняться залежно від місця проникнення збудника і виникнення запального процесу (ротоглотка, носоглотка, ніс, гортань, трахеобронхіальне дерево, ранова та опікова поверхня шкіри і слизових оболонок, очі, статеві органи тощо). Захворювання розрізняється також по тяжкості, що залежить від ступеня дифтерійної інтоксикації. Збудник дифтерії виробляє токсин, який призводить до утворення некрозів (омертвіння) і фібринозних плівок в осередку запалення, збільшення місцевих лімфатичних вузлів, а при токсичних формах до набряку навколишніх слизових оболонок і підшкірної клітковини. Вступаючи в кров'яне русло, токсин викликає інтоксикацію різного ступеня - від невеликого нездужання, лихоманки, блідості, зниження апетиту до серйозних та тяжких ускладнень таких як: інфекційно-токсичний шок - розвивається зазвичай на 1-3 добу захворювання, ДВС - синдром – порушення згортання крові, через який виникають носові кровотечі, крововиливи в шкіру, слизові оболонки та в інші органи; міокардит (ушкодження серцевого м'яза); поліневрит (пошкодження нервової системи), що проявляється порушенням роботи голосових зв'язок, ковтання, відсутністю блювотного рефлексу, порушенням функції зору тощо; пошкодження нирок і надниркових залоз; пневмонія та дихальна недостатність.

У 1923 році Рамон запропонував свій препарат для нейтралізації токсину - анатоксин, поклавши початок протидифтерійної імунізації. Масові щеплення дітей привели до зниження захворюваності на дифтерію, але не змогли ліквідувати цюінфекцію. Під час епідемії дифтерії в Україні з 1991-го до 1998-го року, спричиненої низьким охопленням дітей вакцинацією та відсутністю ревакцинації дорослих, на цю небезпечну інфекцію захворіли близько 20 тисяч людей, 696 з них померли.

Фахівці Державної установи «Черкаський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України» наголошують, що вирішальна роль у забезпеченні епідемічного благополуччя щодо дифтерії належить активній імунізації. Важливим засобом профілактики від цієї хвороби та попередження розвитку небезпечних ускладнень є комплексна вакцинація проти дифтерії, коклюшу та правця для дітей в 2, 4 і 6 місяців, потім – у 18 місяців, але не раніше, ніж через 12 місяців після третього щеплення. Наступну імунізацію від правця і дифтерії роблять у 6, 16 і 28 років. Надалі потрібно повторювати ревакцинацію для дорослих кожні 10 років.

Для лікування дифтерії в Україні наявна протидифтерійна сироватка. Без введення цієї сироватки в 50% хворих на гостру токсичну форму дифтерії настає смерть. Та навіть її введення не дає 100% гарантії на позитивне закінчення хвороби.

Бережіть себе та будьте здоровими!

шаблоны joomla 2.5 здесь
темы Wordpress
music-xpert.
Интересные мини игры.